Найбільше місто на Прикарпатті - назване на честь відомого митця та громадського й політичного діяча Івана Яковича Франка. Воно таке компактне, що аж здається ляльковим ...
Роком заснування міста вважають 1662, але насправді достеменно не відома дата злиття поселень Заболоття та Княгинина в одне місто. Насправді в 1662 році тодішній Станиславів отримав Магдебурзьке право.
Протягом нетривалого часу місто було столицею Західно-Української Народної Республіки.
Унікальною є франківська Ратуша: вона єдина в Європі має шоломоподібний купол, який до того ж позолочений, а ще це одна з небагатьох споруд на території України у стилі функціоналізм.
Сучасного вигляду Ратуша набула порівняно недавно: за свою історію, вона змінювалася 4 рази. До того ж, кажуть, ніби сучасна Ратуша була побудована у вигляді польського військового ордена (якщо поглянути зверху). Такими орденами були нагороджені бійці армії Галлера за ліквідацію ЗУНР.
Центр Івано-Франківська повністю пішохідний.
До речі, хоча у місті є тролейбуси та автобуси (але немає трамвая), переважна кількість мешканців віддають перевагу пішим прогулянкам.
Місто може похвалитися єдиним в Україні пам’ятником яйцю.
Через Станіслав 1866 року простягнулася друга на Галичині залізниця між містами Львів та Чернівці. А першого вересня цього ж року на Станіславський вокзал прибув перший потяг сполученням Львів-Чернівці.
Так само 1866 року було збудовано Станіславський вокзал, будівля якого разюче відрізнялася від сучасної. Тоді це була споруда більше у мавританському стилі, з округлими арками й такими ж вікнами.
Перші в історії Івано-Франківська електричні лампи спалахнули саме на вокзалі 13 січня 1897 року
Саме це місто подарувало світу Василя Вірастюка – найсильнішу людину планети!
Вулиця Івана Труша, встелена давньою бруківкою, є найменшою в Франківську. Це вуличка шириною 6 метрів та довжиною всього 65 метрів.
Кілька століть тому Станиславів був відомий більше як військова фортеця. Її основу складали 6 бастіонів, які були з’єднані не тільки наземними коридорами й прибудовами, а й підземними тунелями. Подейкують, ніби ці ходи охоплювали не тільки фортецю, а й поєднували палац Потоцьких, монастир та інші важливі споруди. Також за деякими джерелами, цими ходами Анджей Потоцький проїжджав каретою.
За легендами, ці ходи вели аж до Галицького та Пнівського замків. Кілька років тому при будівництві робітники натрапили на підземний хід. Дослідники спробували довести правдивість цієї легенди, але поки що не знайдено виходів до замків з тих тунелів.
Центральну площу Ринок, що за віком не поступається місту, називають ще Площею Смерті – колись тут відбувалися показові катування та страти, а під землею була величезна в’язниця. Місцеві розповідають страшний випадок: суд виніс вирок про катування та четвертування одному ватажку опришків. І з того часу ратуші ніяк не щастило, її чотири рази перебудовували. Кажуть, там досі живе дух страченого гуцула. Він полюбляє грати на фортепіано та прогулюватися краєзнавчим музеєм ночами, через що звідти звільнився не один охоронець, наляканий концертами.