Шалений темп життя змушує нас постійно кудись спішити. Нам ніколи озирнутися навколо, познайомитися з сусідами або просто помилуватися красою сходу сонця.
Ще рідше ми дивимося у власне вікно, тому багато людей насилу можуть сказати, що у них видно з вікна. Адже в кожного з нас своє вікно в навколишній світ, і неважливо яке – маленьке чи велике, пластикове чи дерев’яне, кругле чи прямокутне.
Цієї весни все інакше. Карантинні будні зумовили нас зупинитися.
І ось за вікном – легенькі хмаринки, раннє пробудження верби від зимового спокою, пахощі розквітлої яблуньки, шелест листя на деревах, захід сонця, свіжозорана грядка за хвірткою і гори!
Вихованці дитячо-юнацького клубу «Легінь» та педагог-організатор-методист клубу Любов Савчук відобразили в світлинах світ свого вікна.
Адже, вигляд з мого вікна – найкраща картина, яка тільки може бути. Це найкращий, постійно мінливий, як і саме життя, пейзаж.
