Батьки можуть і повинні привчати свою дитину до дисципліни. Завдання батьків – озвучити свої очікування від поведінки дитини, пояснити їй правила поводження, норми й моральні цінності. Дітей потрібно постійно дисциплінувати, щоб вони змогли вчитися на своїх помилках. Також дисципліна дає дитині безпеку, розуміння того, що вона може й чого не може.
Дисциплінування допомагає дитині вчитися і змінювати свою поведінку. Однак спроби батьків контролювати свою дитину можуть ставати надмірними, завдаючи їй шкоди. Коли йдеться про дисциплінування дітей, варто загострити увагу на досить тонкій межі між спробами батьків привчити дитину до дисципліни й насильством над нею. Батьки й педагоги повинні розуміти, де проходить ця межа, і в жодному разі її не переступати.
У багатьох країнах законодавство дуже суворо ставиться до фізичного й психічного насильства над дітьми. Крім того, діти, які зазнали насильства, отримують глибоку емоційну травму, наслідки якої відчувають протягом усього життя.
Розгляньмо основні відмінності між дисципліною й насильством над дітьми:
- Дисциплінування дітей – це процес, у перебігу якого ви прищеплюєте дитині гарні манери й правила поведінки. Ви можете встановлювати для дитини кордони, сварити її або легко карати, якщо вона їх порушує. Насильство над дитиною – це ситуації, коли ви надмірно лаєте дитину або караєте так, що це призводить до фізичних пошкоджень.
- Фізичне насильство включає рукоприкладство, припікання шкіри цигарками або будь-які інші дії, що призводять до появи опіків, синців на обличчі, руках або інших частинах тіла. Удари руками, палицями, іншими важкими предметами також є проявами фізичного насильства.
- Мета дисциплінування – створити впорядковане, стабільне, передбачуване й веселе навколишнє середовище, у якому дитина зможе нормально рости, розвиватися й отримувати задоволення від життя. Насильство над дитиною може призвести до того, що спроби її контролювати можуть стати надмірними й вийти за межі здорового глузду.
- Насильство над дитиною більш непередбачуване, ніж дисциплінування. Діти, які зазнали насильства, не розуміють, що викликало таку реакцію батьків. У випадку насильства дитині не зрозумілі правила й наслідки за їх порушення.
- Практично всі батьки відчувають злість на свою дитину. Дисциплінування дитини допомагає батькам контролювати її поведінку. Але якщо дисциплінування може бути корисним, насильство призводить до негативних наслідків на все життя. Що більшу злість відчувають батьки, то до більшого насильства вони схильні. Тому батькам, перш ніж розпочинати певні дії, варто усвідомити свої почуття.
- Насильство над дітьми здатне виходити за рамки фізичного впливу й набувати інших форм. Батьки можуть завдавати дитині психологічної або емоційної шкоди, усіляко принижуючи її, відкидаючи або нехтуючи основними правами й потребами дитини. Психологічне насильство над дитиною – таке ж шкідливе й руйнівне, як і фізичне.
Якщо ви – відповідальні батьки й не хочете завдати своїй дитині шкоди, наслідки якої та відчуватиме протягом усього життя, важливо знати відмінності між дисципліною й насильством і контролювати свої емоції.
Насильство над дитиною ніколи не слід розглядати як метод дисциплінування. Дисциплінування також не варто вважати проявом насильства. Але іноді, намагаючись прищепити дитині правила поведінки, батьки опиняються на межі насильства, часто – несвідомо. Це відбувається настільки швидко, що батьки не встигають відстежити свої емоції й помітити небезпеку, що насувається.
Коли батьків переповнюють емоції, вони припиняють адекватно сприймати свої дії та їх наслідки. Відчуваючи гнів, батьки не в змозі сприймати ситуацію очима дитини. У підсумку спілкування стає неможливим, а разом із цим втрачається здатність навчити дитину чого-небудь.
Тому батькам дуже важливо вміти вчасно зупинитися. Це дає змогу не переступати межу між дисципліною і насильством. Придумайте з дитиною умовний жест, який означає, що вам необхідно зробити паузу. Якщо ви вважаєте, що дитина повинна бути покарана, не матиме особливого значення, якщо ви зробите це через 10 секунд. Але цього часу вам вистачить, щоб кілька разів глибоко вдихнути й угамувати емоції. І, можливо, за цей проміжок часу ви зміните своє рішення.
Деякі батьки виявляють свій гнів, сподіваючись, що це злякає дитину і зробить її слухняною. Однак не варто думати, що страх і слухняність – це одне й те ж. Психологи стверджують, що страх діє на дитину тільки тут і зараз. Дитина реагує під впливом страху, але це не означає, що її поведінка зміниться надовго. Страх тільки зменшує здатність дитини до співчуття.
Дитина, котра боїться батьків, перебуває у стресовому стані. Це заважає їй сприймати інформацію, яку батьки намагаються їй донести. Гнів і страх нерідко призводять до того, що батьки переходять від дисциплінування до насильства.
Набагато ефективнішими є взаємини між батьками й дитиною, засновані на повазі. Це дає змогу прищеплювати дитині правила й норми поведінки, не вдаючись до проявів насильства