Сьогодні як ніколи постає питання про національно-патріотичне виховання підростаючого покоління.
Правильна система патріотичного виховання сформує необхідний комплекс якостей, які сприятимуть реалізації особистого потенціалу на державне благо. Патріотизм- це одна з провідних цінностей, яку особистість має набути в процесі зростання. Від педагога потрібні не просто знання, а розуміння і відчуття. Національна свідомість не може бути насаджена. Її треба відродити і школа цим повинна зайнятись. Але не тільки вона. Адже школа не існує сама по собі, вона залежить від зовнішніх впливів. Учитель і дитина живуть у суспільстві, звідки черпають інформацію, певні думки, враження. Якщо суспільство даватиме стимули для формування національних цінностей, то процес їх становлення буде набагато швидшим. Учні мають не тільки ідентифікувати себе з українським народом, але й прагнути жити в Україні, розбудовувати свою країну, служити Вітчизні на шляху її національного демократичного відродження; працювати на її благо, захищати її; поважати закони України і дотримуватися Конституції; володіти державною мовою; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.
Важливим фактором виховання патріотизму як цінності у підростаючого покоління має стати славне минуле нашого народу, його найкращі надбання, звичаї і традиції. Першочергове місце відводиться принципу гуманізму, який передбачає визнання того, що людина – найвища цінність на Землі, передбачає опору на особистість, яка здатна до самовдосконалення. Ми повинні пам’ятати не лише трагічні сторінки історії, а розглядати самоцінність особистості як результат національного виховання разом із власним саморозвитком; навчити учнів знаходити гідне, схвальне і добре в національній історії.
Метою національно – патріотичного виховання є виховання молодої людини-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов’язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, носій української національної культури.
Патріотизм означає духовно-моральний принцип життєдіяльності особистості, який характеризується відповідальним ставленням людини до рідного краю, до Батьківщини, до народу, це активна праця на благо Вітчизни, примноження її багатств, розбудова науки та культури, захист свободи та честі своєї держави.
Структуру патріотизму можна представити через відношення до:
- себе: національна самосвідомість, честь, гідність, щирість, доброта, терплячість, чесність, порядність;
- людей: національний такт, милосердя, благородство, справедливість, гостинність, відкритість, щедрість, готовність допомогти; усвідомлення своєї належності до українського народу як його представника; відповідальність перед своєю нацією;
-Батьківщини: віра, надія, любов, громадянська відповідальність, вірність, готовність стати на захист, бажання працювати для розвитку країни, підносити її міжнародний авторитет, повага до Конституції та законів держави; гордість за успіхи держави, біль за невдачі, суспільна активність та ініціативність;
- національних цінностей: володіння українською мовою, бажання й потреба в накопиченні, збереженні та передачі родинних і національних звичаїв, традицій, обрядів; дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи; сприяння розвиткові духовного життя українського народу; шанобливе ставлення до національних та державних символів; почуття дбайливого господаря своєї землі.
В патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до своєї держави, її минулого, майбутнього та сьогодення. Патріотичні переконання містять у собі знання, поєднані зі щирою впевненістю в їхній істинності. Патріотична діяльність виявляється в історико-етнографічній пошуковій роботі, в пізнавальній діяльності, праці та ін. У своїй роботі вчителі повинні орієнтувати дітей і на загальнолюдські цінності: гуманізм, працелюбство, захист прав людини, критичне мислення, повага до культури різних народів, високий рівень знань. Розуміння, що земля - наш спільний дім, а світовий спокій – це злагода між людьми і державами – головна умова існування землі і людства.
Завдання педагогів у розвитку національної свідомості школярів полягає:
перше – пояснити важливість національного відчуття, необхідність існування національної ідеї.
Національна ідея-це відображення нацією свого місця на планеті та перспектив власного подальшого розвитку. Вона підказує як треба жити, чому жити треба саме так, а не інакше, що слід робити з урахуванням близької та віддаленої перспективи. Ернест Ренан писав, що нація-це душа, духовний принцип. «Із двох речей, які є, власне, однією, складається душа, цей духовний принцип. Одна - це спільне володіння багатим спадком споминів, друга - спільна злагода, бажання жити разом, користуватися спільним і в подальшому неподільним спадком.» У національній ідеї не тільки фіксується реальне державне буття нації, а й обґрунтовується, яким воно повинно стати в майбутньому. Чи відчуває сучасна молодь прив’язаність до Батьківщини?
Може, для них головне тільки стати успішними? Чому треба знати, хто ти, щоби стати кимсь? Дехто каже,що глобалізація нівелює національні фактори,знецінює їх. Вистачить і все- людськості. Насправді ж до вселюдськості ми йдемо через національність.
Друге завдання педагогів - допомогти повернути зв’язок з утраченим корінням. Скільки часу потрібно українцям, щоби повернути розірваний зв'язок зі своїм корінням? Складно відповісти. Однак наше суспільство повинне повернути національну свідомість, національну гідність, національну гордість. Бо ми маємо чим пишатись, зрештою, як і кожна нація на планеті Земля.
Треба зрозуміти,що Україна-це ми з вами. А школа - місце, де дитині мають нагадати, хто вона.
Педагог повинен навчити дітей поважати національні цінності. Усе починається з любові. У нашому випадку любові до своєї Батьківщини, свого народу, любові до землі, на якій живеш. Любов передбачає й повагу. Повагу до тієї землі, по якій ходиш, повагу до цінностей народу, серед якого живеш чи частиною якого ти є. Серед національних цінностей, зокрема, історична пам’ять народу й українська мова. Земля має свою пам’ять; якщо не хочемо її осквернити, повинні знати все, що на ній відбувалося, розуміти тих, хто тут жив. Громадянин України зобов’язаний знати мову цієї землі, людей, які жили до нього, свою рідну мову.
Це умовна класифікація завдань педагога, яка зводиться до єдиного: педагог має виховати національно свідому людину, а також сприяти всебічному національному порозумінню. Тільки люди, безмежно віддані українській національній ідеї, здатні відстояти незалежність, соборність України, вивести її з тимчасових соціально-економічних труднощів на шлях прогрессу та процвітання.
У руках педагога майбутнє України, бо виховуємо наше продовження. До того, як відпустити його у вільне плавання, навчіть правильно «плавати». А ще допоможемо знайти маяк – національну ідею, яка вказуватиме дорогу.
Отже, з огляду на вище викладене, зазначимо: якщо педагог сам не є патріотом своєї Батьківщини, це негативно впливає на формування патріотичних якостей вихованців. Саме педагог має підтримувати і розвивати в дитині цінність Батьківщини, рідного слова, культу батька й матері, родини й роду разом з цінностями толерантності, порозуміння, солідарності, рівноправності й рівноцінності усіх через відповідну мотивацію.
Процес виховання взагалі та патріотичного виховання зокрема реалізується завдяки наслідуванню дитини поведінки педагога, який ніби проектує на дітей свій світ моралі, цінностей. Таким чином, прояв власних патріотичних якостей, цілеспрямована діяльність педагога в позаурочний час сприяють формуванню патріотичних якостей у вихованців.
Патріотичне виховання буде ефективним за умов: створення виховної технології, систематичного використання її в практичній діяльності, постійного вдосконалення форм та методів позаурочної виховної роботи; впливу на почуття, переконання та діяльність вихованців; органічного поєднання навчальних і виховних завдань; єдності й координації виховних зусиль усіх соціальних інститутів: сім’ї, школи, засобів масової інформації, органів культури й мистецтва та ін.; систематичності в підході до процесу виховання , взаємозв’язку його частин, цілісності, взаємовпливу компонентів технології патріотичного виховання; урахування різноманітних факторів, що сприяють або перешкоджають одержанню запланованих результатів виховної роботи.
Національно-патріотичне виховання особистосиі великою мірою формує майбутній розвиток Української держави. Тому потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості.
.