Методичні матеріали
Українського інституту національної пам’яті
ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ УКРАЇНИ
1 вересня 1939 року, через тиждень після підписання договору про ненапад із СРСР (так званого пакту Ріббентропа-Молотова) нацистська Німеччина вторглася на територію Польської держави, розпочавши найбільшу та найкривавішу трагедію людства – Другу світову війну. 17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР. Українські землі з перших днів опинилися в епіцентрі бойових дій, тому для українців ця війна почалася саме 1 вересня.
І. Історична довідка
ІІ. Міфи про початок війни
ІІІ. Перелік вітчизняних науковців, які спеціалізуються на окремих аспектах Другої світової війни
ІV. Позиція Українського інституту національної пам’яті щодо відзначення дня початку Другої світової війни
І. Історична довідка:
Для України Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року. Українці у складі польської армії вступили у бій вже 1 вересня 1939 р., а українські міста Львів, Самбір та Дрогобич зазнали бомбардувань німецькою авіацією у перші дні війни. Частина української етнічної території була окупована нацистами в перші тижні війни.
1 вересня 1939 р. – Німеччина вторглася у Польщу, що означало фактичний початок Другої світової війни. 3 вересня війну Третьому Рейху оголосили союзники Польщі Великобританія та Франція, але збройного протистояння агресору не розпочали, обмежившись на цьому етапі економічними і політичними санкціями.
Без підтримки західноєвропейських союзників польське військо змушене було відступати на схід, углиб країни. 8 вересня перші німецькі підрозділи досягли Варшави. Оборона польської столиці тривала 20 днів.
17 вересня 1939 р., відповідно до домовленостей із Гітлером, на територію Польської держави зі сходу увійшли радянські війська (т.з. «визвольний похід у Західній Україні та Західній Білорусії»). Того ж дня ними були зайняті Тернопіль та Рівне, наступного – Коломия, Станіславів (Івано-Франківськ) та Луцьк.
До 20 вересня Львів був оточений нацистами, а 22 – до міста підійшли підрозділи Червоної армії, які допомогли Вермахту добити оборонців Бресту. 22 вересня 1939 р. там відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад Вермахту та Червоної армії. 24 вересня радянські й німецькі війська здійснили спільну операцію з оточення польських з’єднань під Замостям. 28 вересня впала Варшава.
Перетин Червоною армією державного кордону Польщі означав фактичний вступ Радянського Союзу у Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини.
Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 р. підписанням останніми договору про дружбу і кордон.
Внаслідок переділу Центральної і Східної Європи між Третім Рейхом і СРСР до складу Радянського Союзу у 1939 році були включені території Західної України та Західної Білорусії, а в 1940 році – країни Балтії, Бессарабія та Північна Буковина.
Наприкінці 1939 р. СРСР здійснив напад на Фінляндію, розв’язавши радянсько-фінську війну 1939–1940 рр., за що був оголошений агресором і виключений з Ліги націй 14 грудня 1939 р.
Радянський Союз з вересня 1939 року по червень 1941 року залишався союзником Третього рейху, поставляючи йому необхідні для ведення агресії в Європі сировину, матеріали, інформацію.
Нагадуємо, Друга світова війна (01.09.1939 – 02.09.1945) – найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло за різними оцінками від 50 до 85 мільйонів людей. Упродовж 21 місяця цієї війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а від 22.06.1941 вступили у військову конфронтацію, що увійшла в історію як німецько-радянська або, в радянській історіографії, Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років. Цей конфлікт не є тотожний поняттю Другої світової війни. Війна між СРСР і Третім Рейхом була складовою більш широкого хронологічно і географічно глобального конфлікту, про що раніше дуже часто забувала згадувати радянська історіографія, а тепер – російська пропаганда.
За підрахунками Інституту історії України НАНУ прямі людські втрати України у Другій світовій війні становлять 8-10 млн. Український вимір Другої світової війни не обмежується участю у війні на боці СРСР. Сотні тисяч українців в лавах підпілля ОУН та Української повстанської армії були залучені до спротиву нацистським окупантам, етнічні українці брали участь у воєнних діях в складі інших армій учасників антигітлерівської коаліції - американської, канадської та інших.
Докладніше про український вимір Другої світової війни:
Юрій Шаповал «Гітлер, Сталін та Україна: безжальні стратегії» – http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/05/9/123358/;
Володимир В'ятрович. «Українська Друга світова (в кольорі)» - http://gazeta.dt.ua/POLITICS/ukrayinska_druga_svitova_v_kolori.html
ІІ. Міфи
|
Міфи |
Спростування |
|
Друга світова війна почалася для України 22.06.1941. |
Для багатьох українців Друга світова війна почалася в перший же її день – 1 вересня 1939 р.
У цей день Німеччина напала на Польщу, а бомбардувальники Люфтваффе бомбили Львів, упродовж першої половини вересня 1939 р. – Луцьк, Станіславів, Тернопіль, Дрогобич, Сарни, Яворів, Стрий та інші міста. Серед мільйона польських військових, 106-112 тисяч (за деякими оцінками до 120 тисяч) були українцями. У Вересневій кампанії 1939 р. у боях проти нацистів загинуло близько 8000 українців-громадян Польщі. Водночас у вересні 1939 року загони ОУН підняли повстання в деяких районах Західної України з метою створення незалежної Української держави. Такі зусилля перервалися з моменту вступу на ці території радянських військ. Кілька сотень українців вступило у війну у складі Вермахту, в рамках формування ВВН («військові відділи націоналістів»). 17 вересня 1939 р. мирний час закінчився також для тисяч українських радянських солдатів, які перетнули східний польський кордон. Хоча бойові зіткнення між Червоною армією та польськими військами були епізодичними і незначними, в них також гинули люди. Трагедією українського народу була відсутність власної держави, а відтак його розподіл між усіма воюючими сторонами у цьому конфлікті.
|
|
«Визвольний похід Червоної армії у Західній Україні та Західній Білорусії» був жестом допомоги братнім народам і не узгоджувався із німецькими планами розчленування Польщі. |
Введення на територію Польщі радянських військ 17 вересня 1939 року стало наслідком домовленостей з Німеччиною, а не бажанням допомогти українцям та білорусам.
Ані в тексті Договору про ненапад між Німеччиною і СРСР (Пакт Ріббентропа-Молотова), ані в секретному протоколі про поділ сфер впливу, не було жодної згадки про українців чи білорусів. Навпаки, лінія розмежування сфер інтересів не співпадала з межами етнічної території українців і білорусів, а проходила набагато західніше – по Віслі, через Варшаву (з включенням внутрішніх польських етнічних територій). На цьому наполіг особисто Сталін. Наприкінці вересня 1939 р. Сталін відмовився від включення до СРСР населеної українцями Холмщини, ця територія відійшла під контроль Гітлера. Головним критерієм визначення кордону була не українська етнічна територія, а стратегічні рубежі (річки Сян і Буг) та корисні копалини (Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн). За пропагандистською ширмою про «возз’єднання українського народу» ховалися загарбницькі цілі Кремля. Для того, щоб надати вигляду «законності» входження Західної України до складу УРСР та СРСР, з ініціативи Кремля 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до «Народних Зборів Західної України». Від імені «Зборів» були оголошені декларації до Верховної Ради СРСР і УРСР із проханням прийняти територію до свого складу. Вибори делегатів до «Народних Зборів» відбувалися за стандартами радянської тоталітарної держави: класовий підхід, усунення небажаних кандидатур, фальсифікація результатів. До участі у виборах не було допущено жодної західноукраїнської партії чи інших структур громадянського суспільства. Радянське керівництво оголосило вибори, виходячи із сумнівних правових підстав, не дотримало належних стандартів виборчої процедури, розпочало переслідування всіх незгодних із новим політичним режимом на окупованій території, вже від перших днів його жертвами стали українці. Радянський Союз прикривав прагненням українців до об'єднання власні імперіалістичні плани. Після так званого «воз'єднання» українці не стали жити в єдиній незалежній державі, а навпаки опинилися в рамках одного із найжорстокіших тоталітарних режимів. Тому діячі українського визвольного руху продовжили свою боротьбу за незалежність, яка тривала ще довго після завершення Другої світової війни.
|
|
В Україні правильно вести мову про Велику Вітчизняну Війну, а не про Другу світову війну |
«Велика Вітчизняна війна» – це радянська назва збройного конфлікту між СРСР і Німеччиною, який був складовою частиною Другої світової війни.
Участь України у Другій світовій війні не обмежувалася періодом протистояння між СРСР і Німеччиною в 1941-1945 рр. Друга світова війна з самого початку відбувалася на території України, і до останнього дня (2 вересня 1945 р.) участь у конфлікті брали солдати і офіцери-українці. «Велика Вітчизняна війна» – радянська історіографічна концепція, яку використовує Російська Федерація з метою збереження впливу на Україну та інші пострадянські республіки. «Велика Вітчизняна війна» зображується великим історичним досягненням, що стало можливим завдяки консолідації радянських народів навколо Кремля. Відповідно, такий тип відносин (підпорядкування України Кремлю) подається як історично виправданий та зобов’язуючий на майбутнє. Концепція «Великої Вітчизняної війни» розглядає СРСР як «сили добра», а усіх його противників – як «сили зла». Отже, український антирадянський визвольний рух середини ХХ ст., попри його двофронтову боротьбу проти нацизму та комунізму, постає у безапеляційно негативному світлі. Просування такого уявлення про радянсько-німецьку війну призводить до поглиблення розколу в середині українського суспільства. Більше того, сучасні антидержавні проросійські сили в Україні представляють себе продовжувачами боротьби СРСР під час «Великої Вітчизняної війни», а українських патріотів називають «фашистами». Врешті, намагання замінити вивчення історії Другої світової війни просуванням концепції «Великої Вітчизняної війни» має на меті приховати правду про ту негативну роль, яку відіграв СРСР протягом 1939-1941 рр., а саме про його допомогу нацистській Німеччині та союзницькі відносини між ними. Таким чином, варто уникати використання радянської концепції «Великої Вітчизняної війни», натомість зосередитися на маловідомих і багатогранних аспектах українського виміру Другої світової війни.
|
ІІІ. Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на окремих аспектах Другої світової війни
В’ятрович Володимир Михайлович, кандидат історичних наук, директор Українського інституту національної пам’яті
Гриневич Владислав Анатолійович, доктор історичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
Зінченко Олександр Миколайович, заступник директора Українського інституту національної пам’яті
Лисенко Олександр Євгенович, доктор історичних наук, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ
Патриляк Іван Казимирович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Пилявець Ростислав Іванович, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті
Руккас Андрій Олегович, кандидат історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Сергійчук Володимир Іванович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Шаповал Юрій Іванович, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ, директор Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво»
Контакти істориків для запрошення на ефіри, коментарі та консультацій можна отримати в Українському інституті національної пам'яті:
044 2531563
Оксана Полтавець
ІV. Позиція Українського інституту національної пам’яті щодо 75-тої річниці початку Другої світової війни.
Нагадуємо, раніше з нагоди Дня Перемоги Український інститут національної пам’яті оприлюднив свою позицію щодо відзначення пам’ятних дат, пов’язаних із подіями Другої світової війни:
Головний акцент у відзначенні днів пам’яті жертв Другої світової війни має бути зроблено на вшануванні всіх жертв війни: цей день має стати даниною пам'яті про загиблих вояків. Зосередити увагу не на військових парадах, що є своєрідною формою пропаганди війни, а на допомозі ветеранам та вшануванні загиблих. Посилити соціальний аспект підтримки ветеранів як з боку держави, так і з боку громадськості. Перевести радянський культ війни, важливим інструментом якого був День Перемоги, в традицію пам'яті про солдатів, які загинули за свою батьківщину.
Увагу зосереджувати не на макрорівні (радянський народ чи держава – переможці), а на мікрорівні (конкретний вояк-переможець), не на масовому героїзмі та «радянському патріотизмі», а на індивідуальних героїчних вчинках. Акцентувати увагу на персональних історіях українців-учасників війни, не лише вояків, а й тих, хто пережив її в тилу чи на окупованій німцями території. Зосередити увагу на всебічному й об'єктивному висвітленні умов окупації, полону, повоєнного часу. Особливо звернути увагу на ставлення у повоєнні роки радянської влади до червоноармійців, які фактично перебували поза законом.
Слід відмовитися від радянської пропагандистської концепції Великої Вітчизняної війни, говорити про Другу світову війну 1939-1945 років, наголошуючи на тому, що українські території потрапили у вир бойових дій із перших днів війни у 1939 р., розповідати про той період конфлікту (1939-1941), коли СРСР був союзником Третього рейху.
Зображати війну як трагедію та гуманітарну катастрофу, яка коштувала життя мільйонам людей, завдала непоправних втрат людській цивілізації та культурі. У відношенні до України Друга світова війна – ще одна національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часом вбивати інших українців. Поруч із тим наголошувати на вкладі саме українців у розгром нацизму. При цьому говорити як про вояків Червоної армії, так і Української повстанської армії, етнічних українців в складі інших армій учасників антигітлерівської коаліції (польської, американської, канадської та інших).
Повністю методичні рекомендації УІНП щодо відзначення 9 травня доступні за посиланням: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=112237&cat_id=77135
Методичні рекомендації щодо відзначення Європейського дня пам’яті жертв сталінізму та нацизму і 75-річниці Пакту Ріббентропа-Молотова доступні за посиланням: